Злий - Страница 164

164

— Отже, — задумливо й повільно промовив ЗЛИЙ, — ви вірите в мої добрі наміри? В мою благородну мету? Я б ніколи цього не подумав. Я гадав, що ви вважаєте мене за звичайного злочинця.

— Вважав, — пробурмотів Дзярський, — але потім змінив свою думку. Зрештою, це не стосується справи. Я вважаю вас і тепер за злочинця, коли хочете знати, та ще неабиякого.

— Ні! Ні! Ні! — раптом вигукнув ЗЛИЙ, піднісши утий кулак. — Пробачте, — промовив він з щирим жалем, — прошу пробачити мені.

— Ви забуваєтесь, — суворо нагадав Дзярський. — звертаю вашу увагу, що зараз ви на слідстві. — Але якась ледь вловима нотка гумору забриніла в його голосі.

— Я хотів би вам щось пояснити, — сказав з деяким вашім ЗЛИЙ, — от тільки не певен, чи ви зрозумієте мене.

— Постараюсь, — відповів Дзярський. Він зрозумів, що аближається хвилина, якої він підсвідомо чекав з початку цієї розмови.

— Бачите, — почав ЗЛИЙ, наморщивши лоба від зусилля сформулювати ніколи не висловлювані думки, — я читав колись одну книжку про таємні організації в Сіцілії, таємні товариства, які в Неаполі називаються камора, старовинні корсіканські звичаї, засновані на праві вендети. Можливо, я багато чого не розумів, можливо, багато що сприйняв хибно, але, бачите самі, перш ніж чинити те, що я чинив, я довго розмірковував і шукав. Чого я шукав? Знаю добре, чого саме, хоч і не зможу цього вповити, не знаю сам, як воно зветься. Все це я знаю з випадково прочитаних книжок, побачених фільмів. Мало мені довелося в житті розмовляти з людьми, від яких я міг би чогось навчитись, щось узяти. Отож я читав про організації, камори і вендети і дійшов до висновку, що це погані, дуже погані речі.

— Правильно, — вихопилося в Дзярського; він хотів навіть вигукнути «дуже правильно!», але вчасно стримався.

— Не знаю, — вів далі ЗЛИЙ, — чи я вірно оцінюю все це. Мені здається, що ті організації-мафії й камори створюють якесь своє власне право і, використовуючи свою гнучкість і таємничість, діють з кращими наслідками, ніж громіздкий поліцейський і судовий апарат. Легше здійснити таємне вбивство, ніж провести справедливий процес, Правда ж?

— Правда, — буркнув неохоче Дзярський.

— Завжди можна при цьому сказати, що така мафія захищає інтереси скривджених, але це ж тільки маскування злочинства дзвінкими фразами, хіба ні? А справді правний кодекс цих мафій і камор — кодекс злочинницький, що захищає принципи діяльності всякої нечисті і бандитів, які таким чином регулюють справи між собою. Таке правосуддя навласнуруч, усі ці вендети й самочинні помсти здаються мені чимсь дуже загрозливим для суспільства.

— А чого ж тоді ви діяли так само у Варшаві? — тихо, але виразно спитав Дзярський; але зараз же мало не ляснув себе по лобі, як робить людина, що хоче вигукнути: «Ну й дурний же я!..»

— Я цього завжди боявся найбільше, — тихо промовив ЗЛИЙ; він дивився в очі Дзярському просто, ясно і чесно, мов людина, якій нічого приховувати та яка твердо вірить у те, що говорить. — Завжди, — ще тихіше додав він, — я побоювався: те, що роблю, вважатимуть за зведення особистих рахунків. А я ж провадив виховну роботу.

— А сьогодні ви теж з виховною метою ганялися за однією людиною по всьому місту, — спитав Дзярський.

— Ні, — рішуче відповів ЗЛИЙ, — сьогодні я ганявся, щоб звести рахунки. Але ці рахунки тісно пов'язані з моєю виховною діяльністю.

— Цікаво, — ухильно зауважив Дзярський з відтінком непевності.

— Ось послухайте, — сказав ЗЛИЙ, поклавши руки на стіл. — Ви дуже добре знаєте законність, а я — незгірш знаю людей, які ламають закони й звичаї, людей, які хоча й не крадуть і не вбивають, а проте порушують спокій в нашому місті. Ви, пане, знаєте добре так само, як і я, що зараз у Варшаві є багато злих людей. Таких злих, як я, таких, що нападають, б'ють, зчиняють скандали, ображають безвинних прохожих на вулицях. Їх називають хуліганами, хоч, признаюсь вам, пане поручику, я не знаю, де й коли закінчується хуліган і починається звичайний бандит. Негідник, що ріже комусь бритвою пальці, бо йому так сп'яну захотілось — це хто: хуліган чи розбійник? Отаке хуліганство — чиряк на тілі Варшави, і ви чудово знаєте про це. Цей чиряк лікують найрізноманітнішими способами; але більшість із них мені здається марними. Влаштовують конференції, радяться про це педагоги, психологи, юристи, міліціонери, культпросвітні працівники й лікарі. Ви дозволите закурити? — раптом спитав він.

— Будь ласка, — сказав Дзярський; він уважно слухав ЗЛОГО, мимоволі підпадаючи під вплив його розповіді. Подав ЗЛОМУ пачку «Спорту» й сірники. ЗЛИЙ закурив і дав прикурити Дзярському. — Говоріть далі, — попросив Дзярський.

— Я теж над цим багато міркував, ви не уявляєте собі, як багато… — раптовий дрож пробіг по обличчю ЗЛОГО, — я навіть не знаю, чи можна назвати міркуванням цю… муку… Я не певен, чи знаєте ви про це, але кожен такий злий чоловік, кожен лобур, хуліган і навіть бандит переживає в житті таку хвилину, коли хоче повернутись до людей, до суспільства. Такий момент наступає в кожного з цих людей з найрізноманітніших причин. Буває, що покохає дівчину, і тоді… Або побачить на вулиці дитину і подумає, що й самому хотілося б мати таку. Або зайде коли-небудь до товариша, який прийшов з роботи й саме лежить на тапчані, в капцях, читає газету, а дружина подає йому свіженьку яєчню. Часто — від страху перед карою, який охоплює людину несподівано, без особливого приводу, — зненацька схопить за серце, підкотиться під горло і затрясе всім тілом. Можуть також бути… Але це не так важливо… Головне, що я, проста, невчена людина, вирішив допомагати варшавським хлопцям, щоб… щоб вони відчули таку хвилину, такий момент. Ви, пане поручику, повинні знати, що цей момент наступає найчастіше тоді, коли тобі обре дадуть по спині. Коли хлопчак пошарує трохи обличчям брук, дістане кілька ударів каблуком у живіт і пролежить кілька днів у лікарні, тоді він почне розуміти, що найкраще — перестати хуліганити.

164