Злий - Страница 74

Очі Кубуся перестали сентиментально блукати по розпочатій пляшці кефіру й стали проникливо й чуйно вдивлятися в покреслене зморшками засмагле обличчя Жичливого.

— Це дуже цікаво, — поволі промовив Кубусь. — Я вас слухаю, пане Жичливий.

Жичливий всміхнувся з явним задоволенням, як людина, котра знає напевно, що кінець кінцем її особа збуджує загальну симпатію.

— Це має бути ярмарок весняних первинок — з царини садівництва і городництва, — заявив він, — ярмарок під гаслом: «Варшавські вітаміни — радість і здоров'я кожного покоління!» Гасло на медаль, ні? У нас є домовленість з дирекцією Міського торгу, яка дозволила організувати наш ярмарок на Кошиках. Тепер, пане редакторе, нам потрібна тільки підтримка преси.

— Ви вже її маєте, пане, я вам обіцяю, — урочисто відповів Кубусь. — Зробимо вам рекламу, якої не знає історія садівництва й городництва в цьому місті.

— От, от! — захоплено вигукнув Жичливий, — реклама! Пане редакторе, від імені правління кооперативу «Мазовецькі суниці» дозволю собі надіслати ящик салату для редакції вашої газети. А може, ви, пане, волієте шпинат або брюссельську капусту?

— Для мене краще трохи спаржі, — раптом серйозно відгукнувся мужчина в костюмі кольору хакі. — І коли можна, зразу вже вареної, і з маслом.

Куба значущо кашлянув, але Жичливий стривожився, чи не криється тут якийсь натяк.

— А може, все-таки запросити їх на вечерю? — подумав він нервово, — воно завжди надійніше. Ось цей хоче теплої страви, а він схожий на начальника.

— Вже зроблено, — перебив його вагання Кубусь, — можете на нас розраховувати, пане Жичливий. Я бачу навіть назву: «Вітамінний карнавал на Кошиках». «Тисячі варшав’ян у вирах зелені тепличних первинок». «Великий конкурс на різання порею». «Тисяча й один спосіб використовування редиски». Добре, га?

— Чудово, — шепнув Жичливий. — Які думки! Як добре, що я вас зустрів, пане! До побачення. Певен, що наша свята справа — в добрих руках…

Кажучи це, він уклонився кільканадцять разів і вийшов.

— Не розумію, що ти бачиш у цьому цікавого, — заявив Колянко, відкладаючи газету й запалюючи цигарку. — Звідки взагалі ця раптова любов до кооперативу «Мазовецькі суниці»?

— Це надзвичайно цікаво, — мовив Кубусь замислено.

— Для молодих алкоголіків, можливо, — ущипливо кинув Колянко. — Ти випив уже, мабуть, весь кефір в усіх варшавських молочних, після позавчорашнього струсу. І досі не можеш отямитись. Ой Кубо, Кубо, погані твої справи! Ще один такий день, як позавчора, і я змушений буду прос-ити, щоб мені виділили практиканта. Сам ти не впораєшся з обов'язками репортера цього відділу, тим більше, що скочуєшся чимраз нижче в багно розкладу.

— Упораюсь, — буркнув Куба нечемно, потім підійшов до Колянка, сів на його письмовому столі й промовив тепло, щиро:

— Пане Едвіне, дорогий, любий, дайте мені ще три дні, прошу вас. Я все потім з'ясую. Тільки бачите, це все таке складне й заплутане: я сам… мої справи… А тут ще переживання… Що тут багато говорити, пане Едвіне, коханий, ви гніваєтесь, бо ми останнім часом так мало бачимося, розмовляємо… Але ж ви, мабуть, не втратили до мене довір'я!

Колянко кинув довгий погляд на Кубуся і дмухнув цигарковим димом.

— Ні, — обізвався він серйозно, — не втратив. Скажеш мені все, коли визнаєш за можливе.

— Цей ярмарок, пане Едвіне — дуже важлива річ. Це принципова історія. Повірте мені.

— Я вірю тобі. От тільки не певен, чи ти, Кубо, не втрачаєш головної ниті заради якихось побіжних мотивів. Чи не забуваєш про наші суспільні обов'язки?

— Про суспільні обов'язки… — повторив Куба схвильовано.

— Так, про них. Боюся, що ти от-от загубиш основну причину, заради якої ми вплутали тебе в цю історію, Кубусю.

Колянко підвівся й узяв Кубуся за плече.

— Ми рушили в бій заради оборони порядку, спокою, правосуддя, розпочали безжалісну боротьбу з хуліганською дикістю. Директиви ясні: ми знаємо, кому допомагати, а кого нищити. Тимчасом я трохи побоююсь, що стрілка твого компаса тремтить трохи безпорадно на океані цієї проблеми. Нам не можна виявляти навіть тіні поблажливості до хуліганів, до варшавських пройдисвітів і покидьків. Це принцип наших суспільних обов'язків. Боюся, що ти, Кубусю, перестаєш часом орієнтуватися у вирі боротьби та в мороці проникнення в цей хуліганський світ.

— Ні, — відповів Кубусь замислено, але це заперечення звучало досить невпевнено. «Трохи таки має рацію мій старий», подумав Кубусь з жалем, згадуючи, як розмовляв з Крушиною. — Пане Едвіне, — додав він палко, — ще три дні, добре? І прошу, дозвольте мені розрекламувати цей ярмарок, згода? Я все з'ясую!

— Згода, — відповів Колянко. — Скажи мені тільки одне: що означають останні передсмертні слова Мехцінського: «Кудлатий заплатить!»?

Кубусь опустив очі. Потім підняв зблідле обличчя і промовив важко:

— Саме про це і йдеться. У цьому — вся суть справи. Кудлатий — це… один з варшавських пройдисвітів найбільшого калібру. Думаю, що незабаром… знатиму його. Довідаюсь… хто це такий та що з'єднує менших шахраїв, отаких, як Мориц, із тим Кудлатим.

— В порядку, — обізвався Колянко, підводячись і одягаючи піджак. — Розумію тебе. Більше не буде ніяких запитань. Іду пити каву. Матеріал ось на столі. Ще додай замітку про твій ярмарок і можеш здавати до друкарні.

Сказавши це, Колянко взяв коричньовий капелюх з м'якими крисами і вийшов з кімнати. Кубусь сів за його письмовий стіл і став ритися у вузьких смужках гранок. Але за хвилину він поклав долоні 'під голову й припав до письмового столу, наче збираючись задрімати. Проте він не спав. Напружено думав і трохи мріяв.