Злий - Страница 159

159

— А може, це ви того пана шукаєте? — вигукнув візник, показуючи пужалном на вхід до ЦУ; в цю ж мить він так цьвохнув коня, що той кинувся вперед, мов румак під Сомосєррою. — Ось там він! — вигукнув здалека обачний візник.

ЗЛИЙ глянув у вказаному напрямі: у напівмороці входу темніла висока постать, біля вуст блищав вогник сигарети. Побачивши, що ЗЛИЙ помітив його, Меринос скочив у двері ЦУ…

…Меринос пробивався крізь переповнений покупцями зал. ЦУ вже кілька тижнів був на ремонті, продаж товарів відбувався лише в кількох відділах, а кав'ярня на першому і ресторан на сьомому поверхах не працювали. Біля входу безладно лежали заляпані вапном балки, вся фронтова стіна, вздовж якої тяглася платформа кав'ярні, забита була дошками, прохід з поверху на поверх був зашальований. Меринос скочив на приступку ескалатора, в той час як ЗЛИЙ обводив очима зал. Меринос їхав за десять метрів над ним, але прорватись до нього було неможливо. ЗЛИЙ підвів обличчя і посміхнувся; Меринос зблід. На хвилину забув навіть про страх. «Глузує з мене цей труп!» подумав він з люттю; могутні м'язи рук і ніг затремтіли у нього від жадоби розтрощити це до болю ненависне обличчя.

«Невже тут якась пастка? — гарячково обмірковував ЗЛИЙ. — Зрештою, яка різниця? Поїду!»

На шостому поверсі Меринос збіг зі сходів, розштовхуючи людей, йому не можна було гаяти жодної хвилини. Рухи його були несхибні, як у людини, що добре знає дорогу; в голові вже був обміркований до подробиць план. «Он туди, — підказувала йому вправна пам'ять, точно так, як у свій час показував йому директор ЦУ, — он туди. Чудовий корпус! Ідеальний для таких розваг».

ЗЛИЙ помітив його в ту хвилину, коли він зникав у дверях запасного виходу, в кутку залу шостого поверху. Трьома стрибками ЗЛИЙ досяг дверей; за ними тяглась облізла східцева клітка з пооббиваними залізними поручнями, що саме була в ремонті. Сходи, що вели на сьомий поверх, були перегороджені бар'єром з обрізків дощок, обкручених дротом. ЗЛИЙ перехилився і глянув: ніхто не збігав униз. Люди користувалися іншими сходами, широкими і зручними, розташованими в протилежному кінці залу. Він ще раз глянув угору і помітив, що дошки відірвані, а дріт відігнутий. Хтось хвилину тому побіг на сьомий поверх. ЗЛИЙ перескочив бар'єр з дощок і дощенту зруйнував його.

На сьомому поверсі було темно й волого, пахло штукатуркою і вапном. Величезний зал ресторану «Столиця» був щільно завішений портьєрами; хоча стіни були з суцільного скла, сьомий поверх потопав у мороці, який всередині, у вестибюлях, був такий густий, що важко було навіть рухатись. Меринос засвітив на якусь частку секунди сірника і відразу знайшов телефонну кабіну. Він чув, як тріщали дошки позаду, на запасних сходах. Щільно замкнувшись у телефонній кабіні, ще раз на мить засвітив сірника і набрав у темряві номер.

— Алло, — відразу ж обізвався голос Дзярського.

— Слухайте, пане, — гарячково шепотів Меринос, — негайно приїжджайте! Зараз же закрийте виходи з підземних складів ЦУ! З боку Кручої!

Він одразу ж повісив трубку і, тихенько прочиняючи двері, припав до стіни кабіни; в густій темряві вестибюля хтось ступав тихо, з котячою спритністю, як у зовсім незнайомому місці. Меринос побачив, як повз телефонну кабіну промайнула чиясь постать, і засунув руку під піджак. Простягаючи револьвер уперед, він зрозумів, що не може стріляти. «Не звідси», подумав про телефонну кабіну. Промазавши, він опинився б у пастці, з якої не зміг би вийти, а шанси влучити були б мінімальні.

Меринос вислизнув з кабіни і, простягнувши вперед озброєну пістолетом руку, рушив у темряву. Орієнтувався швидко і точно. «Тут туалет, — безперервно працював у нього мозок, — мені треба вирватися з цього проклятого коридорчика. В зал. В головний зал». Ліва його рука натрапила на стіну, а через хвилину, мацаючи в непроглядному мороці, — на скляні двері. Щось затремтіло у нього в горлі: «А якщо він стоїть біля входу в зал?» Відчуття в цю хвилину не підказувало йому нічого, навіть інстинкт мовчав; все тіло шарпав страх. Тримаючись позаду рукою за стулку скляних дверей, він ступив у прохід. Простягнута вперед права рука натрапила на перешкоду: була це автоматична каса для вибивання талонів. Він легко обминув її і тільки тепер почав розрізняти окремі обриси речей у темряві; правда, морок був тут рідший, ніж у вестибюлях, і відразу можна було помітити столики, що стояли один біля одного навколо.

— Новак! — крикнув Меринос у темряву.

У відповідь — мовчанка. В Мериноса на голові наїжилося волосся. Йому раптом здалося, що ЗЛИЙ десь тут, поруч, що за секунду його залізні пальці зімкнуться навколо його. Мериноса, шиї. Він відскочив наосліп убік, зачепився за столик, упав. В ту ж хвилину схопився на ноги і несподівано повірив у свої власні сили. «В мене ж машина є! — гарячково обмірковував він, — і сам я не маленький. Не піддамся! А стріляти — таки не можу. Його повинні заарештувати. Так буде краще. Це дасть мені змогу втекти, затушкує аферу з квитками і все на світі. Тільки не треба розгублюватись! Йдеться про життя з Олімпією там, за кордоном. Як уб'ю його, для мене буде мала користь, а як віддам їм у руки — ого!..»

— Новак! — гукнув він удруге голосом, тремтячим від жаху й палкої жадоби боротьби, — не вийдеш звідсіль! Я тут уб'ю тебе!

— Якщо вдасться тобі, Бухович, — почувся здаля, із темряви, сердитий голос ЗЛОГО, — а як ні, то я тебе тут уб'ю!»

Раптом із шумом упала на підлогу завіса, що закривала східну стіну ресторану; ЗЛИЙ зірвав її. Відкрилося передвечірнє небо, заясніли перші вуличні вогні й велика неонова реклама «Орбіса», що сяяла то червоною, то голубою барвою на даху сусіднього корпусу. Широка смуга світла падала через великі вітрини, відкриваючи озеро столиків у незвично довгому залі, що тягнувся через весь будинок; столики були вкриті стільцями, поставленими на них ніжками вгору, як під час прибирання. В цю ж хвилину пролунав перший постріл. Нерви у Філіпа Мериноса не витримали.

159