Злий - Страница 156

156

В цю хвилину Шая, що розпачливо озирався навколо, помітив високу постать Мериноса збоку, вже біля костьолу.

— Олек Джокей! Яцек! Стасек! За мною! — гукнув він, але ніхто не прибіг на його поклик.

Юрба поглинала кожне зусилля, кожну спробу організованої дії. Ще коротку хвилю тривала боротьба в Шаїній Душі; він засунув руку до кишені куртки: в кишені повно було грошей. «Про решту мого заробітку довідаюся завтра», вирішив він, зітхнувши, потім зупинився, зм'як, перестав боротися з юрбою. За хвилину течія понесла його до воріт стадіону; Шая навіть і не пробував змінювати напрям руху. Тільки, пропливаючи біля того місця, звідки долинали крики та де здоровенний продавець морозива гатим направо й наліво своєю скринькою, Шая непомітно звернув, обминаючи місце бійки.

— Що там таке? — спитав він чоловіка, який проштовхувався слідом за ним.

— Штурхають один одного, — байдуже промовив той, насилу витягаючи широкі, вже надірвані борти свого плаща з страшного преса, в який він потрапив. — Холера їх знає, за що. Як завжди в такій тісняві.

Шая вийняв з кишені справжній квиток.

— Ну й скандал з цим матчем! — крикнув він. — Що за організація, псякрев!

Доосягнувши воріт стадіону, він накинувся па охоронців порядку, що мало не падали від утоми:

— Ви, громадяни, повинні відповідати за цей скандал! Люди з квитками не можуть пройти! Що тут робиться?

…Меринос вибрався до руїн на розі Лазєнковської і Розбрату й побіг, спотикаючись об купи розкиданої цегли. Озирнувся назад, але не помітив погоні. Серце в нього підкочувалось до горла, весь він був повен жаху, що паралізував усяку думку. Боявся білих очей, нічого більше, крім білих очей; що мали над ним незрозумілу владу, незрозумілу силу викликати в ньому оцю страхітну тривогу. Він біг все далі й далі, але за хвилину уповільнив крок, зупинився. Крізь брудні, задушливі випари жаху почала пробиватись думка, геніальна, божевільна ідея. Не можна було гаяти й хвилини. Філіп Меринос несміливо зробив два кроки до високого фрагмента ще не зваленого муру і вискочив на нього. Під ним вирувало море людських голів. Він отак постояв з хвилину, мов самотній олень на крутому березі.

Ліворуч, у людській гущавині, він помітив, що хтось розпихає юрму: мов хвилястий слід гвинта у фарватері корабля, тяглася за ним погоня. Філіп Меринос посміхнувся і подумав: «Ну що ж, рискуватиму до кінця. Цієї моєї вади нічим не вилікуєш». Він відчував, як страх у нього змішується з чимось дужчим, з жадобою перемогти за всяку ціну, навіть вдаючись до найогидніших засобів. Переконаний, що ЗЛИЙ помітив його, він вибіг на вулицю Розбрат і знову зупинився: тут було повно людей, але тиск стояв менший. Меринос швидко помчав до просвітів між житловими будинками, розштовхуючи всіх, хто траплявся на дорозі. Його супроводили вигуки обурення, що переростали вже в погрози: за ним бігло двоє людей. Меринос вскочив у вузьку алейку, швидко відчинив дверцята автомашини і сів за кермо. Досить було одного скупого руху, щоб безвідмовний мотор «Гумбера» заграв тихим, приглушеним гуркотом. Не дуже швидко, беззвучно оливкове авто рушило вперед, у прохідний двір. Позаду спинилися, широко розставивши ноги, двоє людей.

— Шефе! — вигукнув Генек Шмігло, — сюди! — Одним стрибком він добіг до «Варшави», що стояла неподалік в алейці, сів у неї і натиснув стартер. Майже на місці розвернув її і скерував у прохід між двома вулицями, до Фабричної. ЗЛИЙ відчинив на ходу дверцята, вскочив у машину і сів поруч з Генеком. В чародійних руках Шмігла масивна «Варшава» ставала на диво рухливою; мов несхибний гончак, вона рушила без вагання тільки їй одній відомим слідом. Вітер, що здіймав хмари куряви, знову закружляв по вимощеній кругляками Фабричній вулиці.

— Він он туди мусив звернути! — вигукнув Генек, і «Варшава» помчала, наче на сірій від пилу проїжджій частині вулиці залишився свіжий слід від оливкового «Гумбера». У виїзді на Центральний парк вони помітили в куряві оливковий лімузин, що звернув на Княжу.

— Е-е-е, — захоплено шепотів Генек, — зараз позмагаємось…

…Майже в ту ж мить опам'ятався від приголомшення Льова Зільберштейн.

— Що трапилось? — злякано спитав він.

— Ще нічого, — прошепотів крізь стиснуті губи Меринос, — он женеться за нами ЗЛИЙ.

— Що? — простогнав Льова, схилившись з заднього сидіння до Мериноса, що вів машину.

— Льово, — глухо промовив Меринос, — зараз буде розіграна найскладніша партія. Якщо вдасться, то… — Меринос не закінчив, зосередився, ще більше схилився над кермом і обминув красивим віражем ріг Княжої вулиці, дуже важке місце. — В усякому разі, Льово, — додав він з похапливою сердечністю, — ми разом сидимо в цій машині. Ми зв'язані між собою на життя і смерть. Ти розумієш, Льово?..

— А де Роберт? — спитав Зільберштейн тремтячим голосом.

— Залишився, — похмуро пояснив Меринос, — здається, його добре натовкли…

…— Він швидше їде… — сказав Генек, — на шосе мене «Гумбер» завжди пережене. А в місті? Мабуть-таки я його зажену на слизьке…

— Аби тільки ти до нього підлетів, — сказав ЗЛИЙ, — я спробую перескочити.

Генек глянув мимохідь, збоку, на обличчя ЗЛОГО, і хоч це було обличчя друга, жах охопив його.

На розі Алей і вулиці Нови Свят зіпсувалися вуличні семафори. На перехресті трамвайних ліній, на високому циліндричному насипі стояв міліціонер-регулювальник; у млистому тумані куряви, що закривав перспективу вулиці й машини, мигтіло на широкому, вкритому білим лаком щитку невиразне червоне кружальце. Рух тут був невеликий, як це буває в неділю, після полудня, і Меринос проскочив в останній момент: коли міліціонер вже підносив білий знак з червоним кружальцем, закриваючи проїзд. Він звернув ліворуч, додав газу, потім ще раз звернув ліворуч, на Братську, описавши велике коло біля сірих великих будинків, де містилися банки й міністерства.

156